Незламна - цикл мотиваційних статей

«Сприяння правам жінок та дівчат з інвалідністю шляхом посилення їх участі та лідерства в громадах» – це змістовний та важливий проєкт, який реалізує  Всеукраїнське громадське об’єднання «Національна Асамблея людей з інвалідністю України» за підтримки UN Women Ukraine / ООН Жінки в Україні та Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги / WPHF.

Наша героїня народилася в маленькому селі Стоянка, що на Київщині. І як усі дітки в 6 років пішла до самої звичайної сільської школи. Але навчатись там довго не вийшло. В квітні 1986 року, коли сталася страшна екологічна катастрофа на Чорнобильській атомній станції, вона захворіла грипом і почала втрачати зір. «Лікарі казали, що грип дав ускладнення на самий слабкий орган, а у мене це виявились очі», – каже Олеся.

Ніна корінна рівнянка, яка народилася в сім’ї слабозорих батьків і з дитинства мала глибокі порушення зору. Перша трагедія життя сталася у 5 років, коли родину покинув батько і усі турботи по вихованню та навчанню дитини лягли на плечі слабозорої матері.

Наша героїня народилася у Львові, як-то кажуть у культурній та творчій столиці України, у багатодітній родині, в якій зростало четверо дівчат. Батьки Галини мали інвалідність. Не дивно, що двоє дівчаток у родині успадкували порушення зору, точніше навіть мають інвалідність.

Вже не має сенсу говорити про унікальність кожної особистості. Кожен має свій світ, будує своє життя, розуміє і сприймає все по-своєму. Звичайно, ми маємо спільні функціональні можливості, а саме – ноги, руки, очі тощо. Та чи задумувалися ви, як сприймають цей світ ті, хто має порушення хоча б однієї функції? Наприклад, порушення зору. Згадайте свій стан, коли ви прокинулися вночі від дивного або страшного сну і не могли нічого побачити у повній темноті. Або коли ви щось десь поклали і не могли знайти протягом тривалого часу. Та є люди, які не мають зору взагалі або втратили його з тих чи інших причин. Як вони орієнтуються у просторі і знають, де їхні речі?...