Наші проєкти

«Сприяння правам жінок та дівчат з інвалідністю шляхом посилення їх участі та лідерства в громадах» – це змістовний та важливий проєкт, який реалізує  Всеукраїнське громадське об’єднання «Національна Асамблея людей з інвалідністю України» за підтримки UN Women Ukraine / ООН Жінки в Україні та Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги / WPHF.
WPHF – це гнучкий і швидкий інструмент фінансування, який підтримує якісні заходи, спрямовані на підвищення спроможності місцевих жінок у запобіганні конфліктам, реагуванні на кризи та надзвичайні ситуації та використовування ключових можливостей миро будівництва.

Наша героїня народилася в маленькому селі Стоянка, що на Київщині. І як усі дітки в 6 років пішла до самої звичайної сільської школи. Але навчатись там довго не вийшло. В квітні 1986 року, коли сталася страшна екологічна катастрофа на Чорнобильській атомній станції, вона захворіла грипом і почала втрачати зір. «Лікарі казали, що грип дав ускладнення на самий слабкий орган, а у мене це виявились очі», – каже Олеся.

Ніна корінна рівнянка, яка народилася в сім’ї слабозорих батьків і з дитинства мала глибокі порушення зору. Перша трагедія життя сталася у 5 років, коли родину покинув батько і усі турботи по вихованню та навчанню дитини лягли на плечі слабозорої матері.

Наша героїня народилася у Львові, як-то кажуть у культурній та творчій столиці України, у багатодітній родині, в якій зростало четверо дівчат. Батьки Галини мали інвалідність. Не дивно, що двоє дівчаток у родині успадкували порушення зору, точніше навіть мають інвалідність.

Вже не має сенсу говорити про унікальність кожної особистості. Кожен має свій світ, будує своє життя, розуміє і сприймає все по-своєму. 

Життя – це немов книга з безліччю сторінок, які не можна переписати або відредагувати. Але як подолати випробування долі і не зламатися, а навпаки перетворити їх на джерело сили та натхнення? Та як побороти страх, коли ти просто жінка, звичайна жінка, яка живе, мріє, будує плани на майбутнє? 

- Я мрію, щоб люди більше цінували переваги і менше помічали недоліки, бо вони є у кожного з нас. Тільки таке українське суспільство я хочу бачити в майбутньому

Україна – це країна, де живуть герої, які не бояться нічого. А волонтери – це янголи, що дбають і турбуються не тільки про військових, а й про цивільних. Вони дарують їм світло і тепло, віру і надію, радість і спокій. 

«Можливо, це сталося запізно, але я впевнена в тому, що віднайшла сенс життя в улюбленій роботі» – вважає Наталія Волошиненко.

Серед молоді з інвалідністю Анастасію Яблочко добре знають за її соціальними проєктами. Українські телеглядачі могли бачити її у романтичному шоу «Половинки». Вона пересувається на колісному кріслі, але як людина з інвалідністю себе не позиціонує.